Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Дитина 3-го року життя | Реєстрація | Вхід
ГОЛОВНЕ МЕНЮ

ВІДЕО

Корисні посилання

Корисні посилання

МОНУ

Пед.Преса

Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 497

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ 3-го РОКУ ЖИТТЯ

Засобом подолання кризи, що виникла на порозі першого року життя, є побудова нової соціальної ситуації розвитку дитини, а саме — спільної діяльності дитини з дорослим. Головне завдання спільної діяльності — засвоєння способів використання предметів, що створило суспільство.

Провідна діяльність

Провідною діяльністю цього віку є предметна діяльність. Поряд із цим інтенсивно розвивається спілкування, без якого було б неможливе засвоєння того, як треба правильно користуватись ложкою, користуватись олівцем, мити ручки, сідати на стілець. Спілкування, як і в ранньому віці, має дві форми: емоційне та мовленнєве. Зараз ці форми існують паралельно в житті дитини, і основного значення набуває саме розвиток мовлення.

Без перебільшення можна сказати, що саме в цей період дитина оволодіває системою знаряддєвих дій із предметами (дістати віддалену іграшку можна, потягнувши за мотузок, копати необхідно лопаткою, їсти з допомогою ложки, носити воду відерцем). Дитина використовує предмети як знаряддя своєї діяльності, як засіб дії одного предмета на інший, як спосіб пізнання одних предметів і їхніх властивостей (не тільки поверхневих, а й прихованих) через інші предмети, і таке відкриття призначення предмета та способу його використання відбувається поступово. Ще наприкінці першого року життя дитина почала дізнаватись про фізичні, динамічні, просторові властивості предметів: іграшка має сталу величину, колір, певну форму, вона може рухатись, знаходитись над, під, поза, за столом, близько або далеко від дитини. Іграшку можна розібрати на частини, а потім зібрати (формування елементарних уявлень про ціле та частину). Проте новим для дитини кінця 1-го — початку 2-го року є те, що в процесі маніпулювання іграшкою, предметом та спілкування з дорослим у неї складаються уявлення про стале функціональне призначення предметів (ложкою їдять, із чашки п'ють воду).

Однак дитина ще недосконало володіє способами дії з цими предметами, тому як необхідність виникають реакції порівняння своїх дій із діями дорослого, пізнання його дій у власних. Із психологічної точки зору, те, що дитина недосконало володіє способами дій із предметом, не таке вже й важливе, головне, що вона засвоїла принцип дії з предметом.

У цілому процес оволодіння дітей діями з предметами охоплює такі три фази: із предметом виконуються будь-які дії; предмет застосовується тільки за призначенням; предмет застосовується вільно; послаблюється жорсткий зв'язок певної дії з певним предметом, дії можуть переноситись з одного предмета на інший, але дитина знає основні функції цього предмета.

 У процесі розвитку предметної діяльності ускладнюються дії дитини. Особливого значення набувають співвідносні дії, які виникли ще в ранньому віці. Так, тепер дитина може розташувати предмети в досить складні просторові відношення: скласти пірамідку, побудувати башту.

Поява нового предмета в житті дитини викликає бажання дізнатися, як його можна застосувати. З предметної діяльності непомітно виростає ігрова, а вірніше, в предметній діяльності формуються передумови виникнення гри. Так, дитина поступово не тільки наслідує окремі дії дорослого з предметами, а й окремі сюжети повсякденного життя: будує хатинку, годує дитину тощо. Бажання робити все самому, пізнавати світ дорослих, копіювати їх, розвиток предметної діяльності ведуть до виникнення сюжетно-відображальної гри. Неабияке значення у виникненні та розвитку цього виду гри має знайомство дитини з предметами-замінниками: паличка використовується як ложка, дерев'яні брусочки — як будівельні матеріали, шкільний пенал старшого брата може стати автомобілем. Іграшка, порівняно з предметом-замінником, має кон­кретну схожість із реальним предметом, предмет-замінник може мати лише деякі властивості, які збігаються з реальним предметом, але ці спільні з ним властивості часто відбивають прихо­вані та найбільш суттєві характеристики реального предмета.

Протягом переддошкільного віку розвиваються й інші види гри. Разом із дорослим дитина бере участь у нескладних навчальних і рухових іграх. Діти відбивають у грі не просто дії дорос­лих, а дії конкретних дорослих. Уперше проявляється ініціатива дитини у висуненні ігрового завдання, що є ознакою творчого розвитку дитини.

Інші види продуктивної діяльності

Під впливом провідної діяльності формуються інші види діяльності: сюжетне конструю­вання, художня діяльність (музична, образотворча, художньо-мовленнєва). Характерними особ­ливостями художньої діяльності в цей період є її синкретичність та імпровізація. Так, дитина одночасно малює, складає сюжет того, що вона зображує, і співає. Збираючись щось намалю­вати, дитина спочатку не знає, що саме вона конкретно буде малювати, і задум, і назва того, що вона намалювала, може змінюватись декілька разів: "Це котик... Це м'ячик... Ні — це вікно...".

Виникненню діяльності малювання передує просте маніпулювання олівцем і папером (1-2 роки). Дитина наслідує дорослого та водить олівцем по аркушу паперу. Вона помічає, що олівець залишає сліди на папері. Спочатку — це просто незграбні лінії, потім каракулі, що нічо­го не означають. Це дообразотворча стадія художнього розвитку дитини. У 2-3 роки в дитини з'являється інтерес до процесу малювання. У цей період і виникає власне образотворча стадія, яка генетично охоплює: упізнання предмета у випадковому сполученні ліній; навмисне відо­браження в малюнку предметів, людей, довкілля, що часто супроводжується словесним форму­люванням задуму.

Малювання й словесне оформлення того, що дитина зображує, відбувається майже одно­часно у дворічної дитини, тому цей феномен можна назвати власне задумом.

Необхідно відзначити, що запас графічних образів, тобто зображень, які дійсно відбивають схожість предмета на малюнку, в дитини в цей вік дуже малий. Тому іноді дитина, особливо наприкінці раннього віку, може відмовлятися намалювати на прохання дорослого щось таке, що вона не знає, як малювати. Такі відмови свідчать про те, що дитина від імпульсивного відбиття предметів і явищ довкілля переходить до більш свідомого. Проте індивідуальні відмінності в кількості графічних образів у дітей уже в цей період їхнього вікового розвитку досить значні.

Для дітей цього періоду характерна висока емоційна чуйність, що й проявляється в тому, що вони вже в 1-2 роки уважно слухають музику, поводять себе тихо, а деякі навіть намагають­ся танцювати. У 2-3 роки діти розрізняють звуки за висотою та тембром, з'являються співочі інтонації та елементарна ритмічність у рухах під музику. Емоційна чуйність впливає також на те, що малюки із задоволенням слухають потішки, примовки, забавлянки. Вони люблять багаторазово слухати казки, з радістю впізнають героїв, знову й знову переживають щасливий кінець.

Розвиток пізнавальної сфери

У зазначений період продовжують розвиватись сенсорні відчуття: зорові, слухові, так­тильні, кінестетичні тощо.

Найбільш інтенсивно в цей період розвивається сприймання. Воно становить центр свідо­мості дитини і разом із тим тісно пов'язане з розвитком практичних дій, мовленням та мислен­ням. Так, приблизно до 1 р. 9 м. дитина багаторазово повторює одні й ті ж дії з предметом та шляхом проб і помилок поступово досягає мети своїх дій. Вона може безкінечно порівнювати величину, форму, колір предметів, підбирати частини предмета. Проте внаслідок розвитку зорового сприйняття та мислення в такій його функції, як оцінка відношень між предметами, з 1 р. 9 м. різко зменшується кількість попередніх дій з "апробації"". Розвиток предметної діяль­ності, мовлення створює умови виникнення слів-назв предметів, що також сприяє становленню сприймання, узагальненню чуттєвої інформації.

У період від 2-х до 3-х років виникають оцінні дії сприймання. Властивості одного пред­мета стають еталоном, зразком, міркою, з допомогою яких вимірюються, оцінюються власти­вості інших предметів.

Мислення в цей період має всі ознаки наочно-дійового мислення. Як результат практично­го експериментування з предметами дитина відкриває для себе не тільки нові властивості пред­метів, нові форми пересування, а й нові засоби досягнення мети. Так, дістати м'ячик із-під столу можна не ковзаючи животом по підлозі, а з допомогою палки, татової вудки, дідусевої ковіньки. На кінець 3-го року життя в процесі мислення діти перестають спиратися тільки на зовнішні дії, а можуть спиратися на внутрішні образи, уявлення, фантазії. Зароджуються елементи внутріш­нього плану дій, остаточне формування якого закінчується на порозі вступу дитини до школи. Цьому також сприяє формування широкого спектра засобів означення предметів і явищ світу, а саме: дій, що імітують дії дорослого, іграшок, предметів-замісників, картинок із книжок, вла­сних малюнків. Однак головну роль як засобу означення починає відігравати слово. Предмети-замісники та мовні знаки (слова) є "будівним матеріалом", на основі якого формується симво­лічна функція мислення, тобто заміщення реальних предметів довкілля і дій людини символами, абстракціями, словесними "мітками". Символічна функція не відкривається самостійно дити­ною, а засвоюється під керівництвом дорослого в грі та інших продуктивних видах діяльності. Отже, виникнення внутрішнього плану дій, засобів означення, в тому числі й символічних, сприяють появі наочно-образного мислення.

На 2 роки припадає поява запитань дитини: "Що це?", "Як це називається?". При цьому дитину цікавить не назва, а сам предмет. На кінець 3-го року життя відбувається розширення пізнавальної активності, десятки дитячих запитань ("Що це?", "Чому так?") сприяють побу­дові власних уявлень про довкілля. Ознайомлення зі світом набуває пізнавального характеру.

У структурі мислення 1-2-річної дитини також з'являються узагальнення — поєднання з думках предметів і дій, що мають спільні ознаки. Спочатку діти поєднують між собою досить віддалені предмети. Так, дитина може називати словом "Джек" і кудлату собаку на ймення Джек, яка має густу шерсть; і м'яку іграшку із синтетичного хутра; і мамину шубу; і шерстяну ковдру, бо всі вони мають ворсу і дають однакові тактильні відчуття. Поступово дитина пере­ходить від одиничних, ситуативних узагальнень до більш широких, точних, суттєвих.

Мовлення. З другої половини другого року життя різко зростає словниковий запас дитини. У 2 роки вона оперує 200-300 словами, в 3 роки — близько 1500. Спочатку слова досить недос­коналі у фонетичному відношенні та означають досить широкий спектр значень. На початку першого року життя в дітей відсутні речення. Часто одне слово означає за змістом ціле речення, тому цю стадію розвитку мовлення називають стадією "слів-речень". Необхідність бути зрозу­мілим дорослому примушує дитину говорити правильно. Інша рушійна сила розвитку мовлен­ня — бажання пізнати світ, а це неможливо без спілкування з дорослим.

Розуміння мови дорослого на початку 2-го року життя залежить від ситуації, в якій спілкується дорослий і малюк, але на кінець цього періоду воно все менше залежить від контексту, а орієнтується на зміст сказаного дорослим. Цьому також сприяє формування фонематичного слуху.

Паралельно формується активне мовлення дитини. У другій половині 2-го року життя ди­тина сама ініціює спілкування. Відбувається перехід до фразового мовлення, засвоєння грама­тичної будови рідної мови, з'являються форми множини, ряд відмінків іменників, зменшувальні суфікси, наказовий спосіб, минулий і теперішній час дієслів. У 2-2,5 роки цей перелік допов­нюється прикметниками, дієприкметниками, займенниками, новими відмінками, часами діє­слова, але тут ще відсутнє узгодження прикметника з іменником. Значне досягнення — поява складних речень зі сполучниками. У 3 роки речення складаються з головних і підрядних частин речення (мовні судження), в яких виявляються причинні, цільові, умовні тощо зв'язки (з допо­могою сполучників "тому що", "щоб", "якби" тощо).

Для дітей кінця 3-го року життя характерна творча спрямованість мовлення. Поява нових слів має досить випадковий характер. Так, під впливом радісних почуттів виникає гра зі звука­ми, що дає початок елементарному словотворенню. Розвиток мови та мовлення в цей період відбувається в тісному взаємозв'язку з розвитком мислення. Так, дитина в 3 роки може розпо­вісти про свої окремі враження, не спираючись на наглядну ситуацію, що свідчить про появу наочно-образного мислення.

Уява. З'являється серед інших психічних процесів наприкінці 2-го — початку 3-го року життя дитини. Активна взаємодія з навколишнім світом, збагачення життєвого досвіду, засво­єння мови відкриває можливість аналізу й синтезу попередніх вражень передцошкільника. Спершу уява спирається на сприймання. Так, пелюстки квітки нагадують дитині яскравого метелика, і вона називає його "літаючою квіткою". У 3 роки дитина може слухати казки про віддалені й незнайомі для неї події та явища. Це свідчить про розвиток уяви. Проте гра переддошкільника, її "зв'язаність" із наявними предметами свідчить про відтворювальний і мимо­вільний характер уяви, її обмежені можливості.

Емоційний розвиток

Емоції з початком оволодіння дитиною мовленням можуть виникати не тільки під впли­вом реальних об'єктів, а й їхніх словесних описів. Емоційні процеси все більше диференцію­ються. Так, з'являється симпатія, співпереживання, сором, вина, задоволення від досягнутого, засмучення від невдачі, формується прихильність до інших людей. Однак переважно ці емоції нестійкі та виникають під впливом спілкування з дорослим. У цілому для дітей 1-3 років характерна висока емоційна чутливість.

Розвиток вольової сфери

Характерним є імпульсивне виникнення цілей під безпосереднім впливом емоційно забарв­лених бажань, недостатня усвідомленість поведінки. У зв'язку з розвитком самостійності вини­кає акт постановки власної мети, але її досягнення можливе лише за допомогою дорослого. Дитина не спроможна навмисно тривалий час контролювати свої дії. Однак починає виробляти­ся вміння стримувати свої бажання, затримувати дії. Дитина привчається супроводжувати свої дії словесним формулюванням їхньої мети. Під впливом розвитку словесного мислення й актив­ного мовлення починають формуватися усвідомлені довільні дії.

Передцошкільник не усвідомлює загальнообов'язковості правил поведінки, а вимоги до­рослого відносить лише до себе.

Розвиток особистості

У 2-3 роки відбувається розвиток самосвідомості. Дитина невтомно досліджує себе. Після півтора року вона впізнає себе в дзеркалі, у 2 роки виділяє своє тіло із фізичного світу, на 3-му році життя добре знає своє ім'я, впізнає себе на фотознімку, усвідомлює себе як джерело постійного витоку різноманітних бажань і дій. Зростає прагнення до самостійності. Бажання дитини й дорослого можуть не збігатися, і це може викликати протест із боку дитини. У цей період відбувається перехід від позначення себе в третьому роді до власного займенника "Я". Проявляється ініціативність. Самооцінка дитини має сильне емоційне забарвлення, зале­жить від схвалення дорослих. Будь-яке невдоволення дорослого хворобливо переживається. Діти цього віку вирізняють свою статеву належність за зовнішніми ознаками. Розвивається здатність установлювати емоційні та ділові контакти з іншими. Спілкування охоплює не тільки систему "дитина — дорослий", але й "дитина — одноліток", хоча стосунки в першій системі провідні. У період із 2-х до 3-х років з'являються реакції наслідування дітьми одне одного, а також перші мовленнєві діалоги поміж ними. Щоправда, гра наодинці переважає, і навіть якщо діти граються "поряд " і промовляють слова або речення, то зовсім не слухають одне од­ного, не звертають уваги на сусіда.

Перехід від родинного виховання, вузького кола спілкування з близькими людьми до ви­ховання в дитячому садку може відбуватись дуже хворобливо. Настає злам звичайного способу життя. Його психологічними причинами є: сприйняття світу в його конкретиці, ситуативності, статиці та висока емоційна чутливість дітей. Вони можуть відчувати себе покинутими назавжди батьками й гірко це переживати.

Можливі кризисні періоди

Криза цього віку виникає в результаті суперечливих тенденцій розвитку особистості ди­тини. Бажання бути самостійним, поводитись як дорослий стикається з опікою батьків. Негати­візм, упертість, протест, підвищена вразливість, деспотизм — ось симптоми наростання кризи. Виходом із цієї кризи слугує розширення свободи дитини, чутливість до оцінки з боку доросло­го та подальший розвиток гри — "гри в дорослого". Цей комплекс дитячої поведінки дістав на­зву "гордість за досягнення" (М. І. Лісіна). Результатом подолання кризи 3-х років виступають новоутворення: відділення дитиною себе від інших, порівняння з людьми, які оточують.

Новоутворення переддошкільного віку

Виникнення мовлення та наочно-дійового мислення (перехід від маніпулятивної до пред­метної діяльності). Оволодіння елементарними формами поведінки. Виникнення початкових форм самосвідомості (формування системи "Я").

 

Пошук

Поділитись

Наші новини
Виховуємо патріотів
Оздоровчий період
Оздоровчий період
Оздоровчий період
Оздоровчий період
Оздоровчий період
Цікавинки від психолога

КАЛЕНДАР
«  Август 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

АРХІВ

Хмаринка тегів

Міні-чат
200

Новини освіти

Реєстрація


Copyright MyCorp © 2018